МIНIСТЕРСТВО ДОХОДIВ I ЗБОРIВ УКРАЇНИ

24.07.2013 N 12884/7/99-99-10-03-02-17/2580

 

Головнi управлiння в АР Крим, областях, мiстах Києвi та Севастополi,
Мiжрегiональне ГУ Мiндоходiв
Центральний офiс з обслуговування великих платникiв,
митницi Мiндоходiв

 
Щодо судової практики з питань оскарження рiшень про визначення (коригування) митної вартостi

     Аналiз судових рiшень у справах за позовами декларантiв до митних органiв, пов'язаних з оскарженням рiшень про визначення митної вартостi товарiв, свiдчить про сформовану судом правову позицiю щодо застосування митними органами другорядних методiв визначення митної вартостi. Сутнiсть спiрних вiдносин полягає в тому, що митнi органи при вирiшеннi питання розмитнення iмпортованих товарiв, не погодившись з задекларованою вартiстю визначеною за першим методом (цiною договору), визначають її самостiйно, без дотримання умов щодо послiдовностi застосування, за шостим методом (резервним). Як наслiдок, у суб'єктiв господарювання виникає обов'язок щодо сплати додаткових сум ПДВ та ввiзного митна.

     Вiдповiдно до частини першої статтi 265 Митного кодексу України вiд 11.07.2002 N 92-IV (чинного до 01.06.2012) митний орган, що здiйснює контроль за правильнiстю митної оцiнки товарiв з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рiшення про правильнiсть заявленої декларантом митної вартостi товарiв.

     Згiдно з статтею 266 Митного кодексу України визначення митної вартостi товарiв, якi iмпортуються в Україну, може здiйснюватися за такими методами:

     1) за цiною договору щодо товарiв, якi iмпортуються (вартiсть операцiї);

     2) за цiною договору щодо iдентичних товарiв;

     3) за цiною договору щодо подiбних (аналогiчних) товарiв;

     4) на основi вiднiмання вартостi;

     5) на основi додавання вартостi (обчислена вартiсть);

     6) резервного.

     Основним є метод визначення митної вартостi товарiв за цiною договору щодо товарiв, якi iмпортуються (вартiсть операцiї).

     Якщо митна вартiсть не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацiй мiж митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору пiдстав для визначення митної вартостi. У ходi таких консультацiй митний орган та декларант можуть здiйснити обмiн наявною у кожного з них iнформацiєю за умови додержання вимог щодо її конфiденцiйностi.

     У разi неможливостi визначення митної вартостi товарiв, якi iмпортуються в Україну, за основу може братися цiна, за якою оцiнюванi iдентичнi або подiбнi (аналогiчнi) товари були проданi в Українi не пов'язаному з продавцем покупцю.

     При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартiсть товарiв не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

     Верховний Суд України 14 травня 2013 року (справа N 21-130а13), вiдмовляючи Схiднiй митницi у задоволеннi заяви про перегляд судового рiшення касацiйної iнстанцiї вказав, що при визначеннi митної вартостi товару за шостим (резервним) методом, митний орган вiдповiдно до вимог статтi 266 Митного кодексу України повинен мотивувати у рiшеннi про визначення митної вартостi товару причини неможливостi застосування послiдовно попереднiх п'яти методiв.

     Аналогiчна правова позицiя викладена Верховним Судом України у постановах вiд 21.01.2011 (справа N 21-56а10), вiд 07.02.2011 (справа N 21-76а10), вiд 14.11.2011 (справа N 21-213а11), вiд 06.02.2012 (справа N 21-418а11), вiд 03.07.2012 (справа N 21-197а12).

     Зокрема, у даних рiшеннях Верховним Судом України зазначено, що "...дискрецiйнi функцiї митних органiв мають законодавчi обмеження у випадках незгоди iз задекларованою митною вартiстю. До таких, зокрема, належать процедура консультацiй мiж митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору пiдстав для визначення митної вартостi та обов'язок послiдовного вибору методiв (вiд першого до шостого) визначення митної вартостi товарiв. Отже, висновок судiв щодо правомiрностi дiй вiдповiдача вiдносно визначення митної вартостi товару за шостим методом без послiдовного застосування попереднiх п'яти, як це встановлено частиною п'ятою статтi 266 Митного кодексу України, а також без обґрунтування неможливостi їх застосування, є помилковим i таким, що не вiдповiдає вимогам чинного законодавства, якi регулюють такi вiдносини".

     "... у разi незгоди митного органу iз митною вартiстю iмпортованого товару вiн вiдповiдно до вимог статтi 266 Митного кодексу України зобов'язаний провести процедуру консультацiй, у ходi яких мав би дiйти висновкiв щодо застосування того чи iншого методу визначення митної вартостi товарiв, при цьому кожний наступний метод застосовується у разi неможливостi застосування попереднього iз наведенням вiдповiдних аргументiв".

     Таким чином, вище наведена судова практика пiдтверджує, що митнi органи у рiшеннi про визначення митної вартостi товарiв зобов'язанi обґрунтувати неможливiсть застосування кожного з попереднiх методiв, в тому числi неможливiсть визнання заявленої декларантом митної вартостi.

     Проте, зазначене не свiдчить, що факт застосування резервного методу визначення митної вартостi товарiв являється безумовною пiдставою для вiдмiни рiшення митного органу. Тим паче, що Верховний Суд України не має повноважень перевiряти правильнiсть встановлених обставин справи. Як наслiдок, якщо суди попереднiх iнстанцiй встановлять, що митний орган послiдовно застосовував методи визначення митної вартостi товарiв i довiв неможливiсть застосування кожного з них, а також, якщо декларант вiдмовився надати додатковi документи, то такi дiї митного органу будуть визнанi правомiрними. Свiдченням цього є постанови Верховного Суду України вiд 25.12.2012 N 21-399а12, вiд 09.10.2012 N 21-252а12.

     Слiд звернути увагу, що у наведенiй судовiй практицi йдеться про застосування положень Митного кодексу України, який дiяв до набрання чинностi новим Митним кодексом України вiд 13.03.2012. В той же час, вищенаведенi висновки Верховного Суду України є актуальними i на теперiшнiй час.

     Так, вiдповiдно до статтi 54 чинного Митного кодексу України контроль за правильнiстю визначення митної вартостi товарiв здiйснюється митним органом пiд час проведення митного контролю i митного оформлення шляхом перевiрки числового значення заявленої митної вартостi. Митний орган з метою здiйснення контролю правильностi визначення митної вартостi товарiв має право:

     упевнюватися в достовiрностi або точностi будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цiлей визначення митної вартостi;

     письмово запитувати вiд декларанта або уповноваженої ним особи встановленi статтею 53 Митного кодексу України додатковi документи та вiдомостi, якщо це необхiдно для прийняття рiшення про визнання заявленої митної вартостi.

     Стаття 57 Митного кодексу України вказує, що основним методом визначення митної вартостi товарiв, якi ввозяться на митну територiю України вiдповiдно до митного режиму iмпорту, є перший метод - за цiною договору (вартiсть операцiї). Кожний наступний метод застосовується лише у разi, якщо митна вартiсть товарiв не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу вiдповiдно до норм цього Кодексу.

     Застосуванню другорядних методiв передує процедура консультацiй мiж митним органом та декларантом з метою визначення основи вартостi згiдно з положеннями статей 59 i 60 Митного кодексу України. Пiд час таких консультацiй митний орган та декларант можуть здiйснити обмiн наявною у кожного з них iнформацiєю за умови додержання вимог щодо її конфiденцiйностi.

     Такi консультацiї, вiдповiдно до частини 6 статтi 55 Митного кодексу України, можуть здiйснюватися i у письмовому виглядi.

     Разом з цим, митний орган має право вимагати, а декларант має надати лише належнi документи для перевiрки та пiдтвердження правильностi зазначеної митної вартостi товару.

     Надання неналежних документiв або iгнорування декларантом процедури консультацiй не може вважатися виконанням вимог митного органу щодо

     пiдтвердження митної вартостi товарiв. За таких обставин будуть наявнi пiдстави для прийняття рiшення про вiдмову у визнаннi заявленої митної вартостi та визначеннi її за другорядними методами, в т.ч. за шостим (резервним) методом.

     Одночасно, вiдсутнiсть допустимих доказiв щодо неможливостi застосування попереднiх методiв визначення митної вартостi товарiв та проведення вiдповiдних консультацiй мiж митним органом та декларантом призведе до винесення рiшень не на користь держави.

     Враховуючи викладене, з метою недопущення ухилення вiд вiдповiдальностi за заниження або завищення бази оподаткування, забезпечення надходження митних платежiв до Державного бюджету України в повному обсязi та пiдвищення ефективностi супроводження справ у судах, наголошую на необхiдностi безумовного дотримання порядку застосування методiв визначення митної вартостi товарiв, встановленого главою 9 роздiлу III Митного кодексу України.

     Зобов'язую начальникiв Головних управлiнь в АР Крим, областях, мiстах Києвi та Севастополi, Мiжрегiонального Головного управлiння Мiндоходiв - Центрального офiсу з обслуговування великих платникiв, митниць Мiндоходiв забезпечити вивчення та використання в роботi даного листа структурними пiдроздiлами територiальних органiв Мiндоходiв.

     Додатки на 29 арк.

Заступник Мiнiстра доходiв i зборiв України - керiвник апарату В.С.Левицький